
Re: цензії
- 16.10.2025|Наталія Поліщук, письменниця, членкиня НСПУФантастичне й реальне, а також метафора «кришталевого світу» в оповіданні Катерини Фріас «Un anillo misterioso» («Містичний перстень») зі збірки «За синіми і жовтими гардинами» (2025), Іспанія
- 16.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПоети помирають уранці
- 08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗазирнути в задзеркалля
- 06.10.2025|Ігор ЗіньчукЦікаві історії звичайних слів
- 28.09.2025|Петро ГармасійПерестати боятися…
- 24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професорПрихисток душі
- 24.09.2025|Михайло ЖайворонПатріотизм у розстрільному списку
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
Видавничі новинки
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
Re:цензії
Фантастичне й реальне, а також метафора «кришталевого світу» в оповіданні Катерини Фріас «Un anillo misterioso» («Містичний перстень») зі збірки «За синіми і жовтими гардинами» (2025), Іспанія
-
Реальність — початкове занурення в історію, знайомство з персонажами.
-
Зав’язка — випадкове віднайдення персня.
-
Сон/містична реальність — подорож у минуле, проживання одного символічного дня з новими героями, персонажами цієї реальності й відкриття таємниці персня та нових сенсів.
-
Пробудження — усвідомлення, змінена реальність з точним описом і оцінкою.
У літературі української діаспори не бракує творів, що з’являються на перетині жанрових площин, де звернення до містичного стає не засобом втечі від реальності, а інструментом її осмислення.
Так і в творчості молодої авторки Катерини Фріас, що наразі проживає в Мадриді (Іспанія) та пише іспанською, українською, німецькою, а також англійською мовами. Цьогоріч в іспанському видавництві «Альфар» вийшла її збірка короткої прози під назвою «За синіми і жовтими гардинами». Була щаслива отримати книгу з автографом письменниці та ознайомитися з нею детальніше. Зокрема, мою увагу привернуло оповідання «Un anillo misterioso», яке проливає світло на теми й основні мотиви книги. Варто зазначити, що Катерина Фріас – народилася у м. Луганську, навчалася в Києві, певний час жила та працювала в Мюнхені (Німеччина) й наразі мешкає з родиною в столиці Іспанії. Також Катерина є переможницею одного з іспанських літературних конкурсів. Вона пише про еміграцію, війну, пам´ять, вибудовуючи свої історії на реальних фактах і досвіді, який потребує осмислення.
Відтак магічний перстень у згаданому її творі став засобом конструювання родової пам´яті. Він слугує не тільки елементом сюжету, а й утілює ідеї спадковості, трансцедентного зв´язку між поколіннями та власне — магії. Фантастичне у творі постає також як частина світу персонажів, зокрема, дитячого світосприйняття. Через лексику, наративні переходи, діалоги авторка вибудовує містичну атмосферу, в якій долається просторово-часова відстань.
Катерина розповідає про те, як перстень, що передається з покоління в покоління, не просто активує магічні сили, а відкриває спогади, емоції, сімейні традиції, які стають потужним засобом протидії руйнівним силам — війни і відчуження. У ситуації втрати домівок і зв’язку з рідними, вимушеної міграції зростає зацікавлення формами репрезентації пам’яті та пошуку ідентичності, у тому числі через символіку й чари. Це в певній мірі зближує оповідання Катерини Фріас з традицією магічного реалізму, який, як відомо, сформувався в латиноамериканській літературі в середині ХХ століття. Хорхе Луїс Борхес, Габрієль Гарсія Маркес, Хуліо Кортасар та інші автори започаткували стиль, у якому фантастичне входить у повсякденне життя, а відтак у канву літературного твору, не викликаючи здивування. Як зазначав Маркес: «Lo increíble se vuelve cotidiano» — така художня стратегія властива й тексту Фріас. У ньому взаємодія автобіографічного й казкового відкриває нові можливості для переживання і творення оповіді, ба більше зближує українську та іспаномовну літературні традиції.
Що ж відбувається з бажанням, яке не може бути втілене в реальності? Воно переходить у світ сновидінь. Саме так у тексті Катерини Фріас з’являється містичне. А поєднання реального і надприродного вирізняє згаданий текст у межах усієї збірки «Tras las cortinas azules y amarillas». Назва твору також викликає алюзії на «Володаря Перснів» Дж. Р. Р. Толкіна — і тим самим задає певне очікування: магія, непереборні обставини, неочікувані сюжетні повороти, перетворення та маніпуляції з часом тощо. Подібно до роману Толкіна, в оповіданні присутні темні й світлі сили, а також перстень. За винятком, що тут загадкова прикраса пов´язана не з владою, а з родинною історією.
Отже, Катерина Фріас змальовує чотири персонажі: мати (оповідачка), її син Петро, бабуся та дідусь. Простір окреслений: умовна квартира, в якій проживають мати й син за кордоном, а також рідний дім у Луганську — регіоні, окупованому під час війни, де проживають бабуся з дідусем. Перстень із рубіном виконує функцію чарівного предмета, що нагадує відповідні атрибути також з українських народних казок. Тож, припускаємо, що джерел містичного в творі може бути кілька, зокрема і українська народнопісенна традиція, і вплив більш сучасних літературних текстів. До слова, у короткому зачині навіть згадується книга «Бабусині казки», що підсилює фантастичну рамку, а тепла розмова матері з сином створює атмосферу, де можливе все й текст працює як засіб занурення читача у світ дитинства, фантазії, гри. У цьому й полягає сила літератури — вона здатна змінити модель перцепції і змусити повірити…
Мова йде про віднайдення чарівного перстня, який є родинною реліквією та завдяки якому, занурившись у сон, головна героїня та її син переносяться в часі й у просторі та проводять один чудовий день із бабусею та дідусем, які, на жаль, проживають в окупації. Під час цього дня розкривається історія родини, спогади про спільне щасливе минуле, а маленький онук знайомиться зі своїми рідними. Завдяки чарівному перстню стає можливою зустріч, якої так бракувало в реальному житті…
Магічна лінія вибудовується через лексику: «silencio sospechoso», «un reino encantado», «sentí una extraña vibración proveniente de la piedra», «parecía», «ahora ese lugar estaba extrañamente vacío», «un milagro», «fuerzas mágicas»(«підозріла тиша», «зачароване королівство», «я відчула дивну вібрацію, що йшла від каменю», «здавалося», «тепер це місце було дивно порожнім», «диво», «магічні сили»). Враження переходу між світами передає: «Parecía que sosteníamos una burbuja de aire caliente que nos brindaba un agradable calor. De repente, todo alrededor pareció tambalearse»(«Здавалося, ніби ми тримали в руках бульбашку з гарячим повітрям, яка дарувала приємне тепло. Раптом все навколо почало хитатися») — відчуття ізоляції в теплій бульбашці, де зникає реальність. Вихід із магічного простору подано через: «Luego añadió algo más, pero mi cabeza comenzó a dar vueltas y ya no escuché ni entendí nada más»(«Потім він додав ще щось, але моя голова почала крутитися, і я більше нічого не чула і не розуміла») — стан запаморочення, ніби втрати свідомості.
Що ж ми знаємо про перстень? Авторка надає інформацію про нього через кілька ключових цитат: «¡El anillo de la abuela! ¡Me lo regaló para mi boda!» (стор. 48) («Бабусин перстень! Вона подарувала його мені на весілля!») Далі пояснює сама бабуся: «No te regalé este anillo porque sí. Es nuestra piedra familiar. Mi abuela lo recibió de la suya, y ella de la suya. Algunas mujeres de nuestra familia poseían fuerzas mágicas, y en este anillo concentraron el poder de varias generaciones. Su propósito era unir a nuestra familia, sin importar cuán lejos nos dispersara la vida. Este anillo comienza a funcionar cuando el universo, algo que está fuera de nuestro control, decide que el poder de nuestros ancestros debe activarse en ese preciso momento. Puede ocurrir una vez cada siglo, o incluso con más frecuencia» (стор. 50). («Я подарувала тобі цей перстень не просто так. Це наш сімейний камінь. Моя бабуся отримала його від своєї бабусі, а та — від своєї. Деякі жінки в нашій родині володіли магічними силами, і в цьому персні зосередилася міць кількох поколінь. Його призначення — об´єднувати нашу родину, незалежно від того, як далеко нас розкидало життя. Цей перстень починає діяти, коли всесвіт, або щось, що є поза нашим контролем, вирішує, що сила наших предків має активуватися саме в цей момент. Це може траплятися раз на століття або частіше»). І ще: «El poder del anillo es como un milagro que no podemos ni controlar ni predecir» (стор. 52) («Сила персня — це як диво, яке ми не можемо ні контролювати, ні передбачити»). Сам перстень описується як: «el rubí resplandecía», «brillaba el rubí dentro del anillo», він є носієм жіночої сили, що може зібрати розпорошене та об´єднати втрачене.
В оповіданні Катерини Фріас «Un anillo misterioso» порушується також тема ціннісного спадку, оскільки бабуся з дідусем подарували головній героїні не просто коштовність — символічний артефакт роду, а цінності, які виявляються важливішими за будь-які матеріальні скарби. Це — щасливі спогади з дитинства, які досі зринають у її пам’яті. У цих флешбеках відчувається тепло та любов, те, що намагається зберегти авторка. Тож вона вкотре у своїй збірці звертається до теми часу — плинного й незмінного водночас. Війна вплинула на багато речей, однак не змогла погасити знайомий вогник в очах рідних: «Sus cabellos se habían vuelto más blancos, sus gestos más preocupados, sus movimientos más lentos, menos seguros. Pero al igual que antes, cuando nos miraban, sus ojos brillaban con la luz familiar, la calidez del hogar y un amor infinito» (стор. 50). («Їхнє волосся стало білішим, рухи — повільнішими, менш впевненими. Але, як і раніше, коли вони дивилися на нас, їхні очі сяяли знайомим світлом, теплом домашнього затишку і безмежною любов´ю»).
Хоча у творі не йдеться про буквальну еміграцію, відчуття розділення й відстані є визначальним. Ще в першому тексті збірки згадується, що бабуся й дідусь, під тиском обставин, на жаль, залишилися в окупації, не маючи змоги виїхати, і з ними ускладнився зв’язок, а то й узагалі періодами зникав. Неможливість попіклуватися про них — стала джерелом болю. Відтак у цьому оповіданні їхня постать набуває нового виміру: бабуся й дідусь виходять на передній план, а читач більше дізнається про їхній дім, характери, смаки, щоденне життя.
У тексті знову з’являється образ українського степу: «Cuántas veces habíamos recorrido esas tierras mi abuelo y yo, surcando los multicolores tapices de las estepas con las ruedas de nuestras bicicletas, recogiendo flores para la abuela, y luego bañándonos en el frío estanque. Juntos cantábamos canciones y componíamos poemas, y estoy segura de que le debo a él mi espíritu creativo y aventurero. Sin los paseos con mi abuelo y los pasteles de mi abuela, mi infancia no habría sido completamente feliz» (стор. 51) («Скільки разів ми з дідусем проїжджали ці землі, розсікаючи на велосипедах різнобарвні килими степів, збираючи квіти для бабусі, а потім купаючись у холодному ставку. Разом ми співали пісні й складали вірші, і я впевнена, що саме йому я завдячую своїм творчим і авантюрним духом. Без прогулянок з дідусем і бабусиних пирогів моє дитинство не було б повністю щасливим»).
Дитинство, проведене з бабусею й дідусем, є емоційно близьким багатьом читачам. Це викликає ефект ідентифікації, де можна згадати й відтворити власні спогади. Про дім нагадують і запахи традиційних національних страв. Катерина Фріас продовжує знайомити іспаномовних читачів із українською кухнею. Їжа постає не тільки, як щоденний ритуал, а прояв турботи. Бабуся асоціюється з ароматом млинців із маком: «Sus brazos... con aroma a amapolas y panqueques», «Los blinis y las tortitas ya están listas», а ще: «Petro disfrutaba de las tortitas, mojándolas en leche condensada y tomando un ColaCao». Їх супроводжують й інші традиційні страви, що описані в тексті, як от борщ і вареники: «¡Borsch!... La típica sopa de remolacha de la región era uno de sus platos favoritos»,
«He preparado algunos verenikes con patatas y repollo» — відтак їжа та українська кухня в оповіданні є знаком стабільності, пам’яті та любові, і, звісно, приводом для авторки розповісти іспаномовній аудиторії про українську культуру.
То що ж активувало силу родинного персня та спричинило втручання вищих сил? Це — війна, слово, яке тричі вживається у тексті й зміна тону оповіді стає відчутною. Малий Петро запитує: «¿Cuándo vamos a ir a visitar a la abuela o el abuelo? ¿Cuándo terminará la guerra?» («Коли ми поїдемо в гості до бабусі та дідуся? Коли закінчиться війна?»). Справа в тому, що покоління, народжене в еміграції, вже не має таких спогадів про «рідні місця» й не знає своїх бабусі й дідуся так, як головна героїня. Тому вона змушена пояснити дитині ці складні обставини через казкову метафорику: «La abuela y el abuelo viven en un reino encantado, detrás de una pared de cristal. Podemos verlos en la pantalla de la tableta o del teléfono, pero no podemos tocarlos mientras haya guerra…» (стор. 49) («Бабуся й дідусь живуть у зачарованому королівстві, за скляною стіною. Ми можемо бачити їх лише на екрані планшета або телефону, але не можемо доторкнутися до них, поки триває війна...») Далі авторка прямо змальовує реальність: «Lugansk y Donetsk han sido completamente desconectados de todas las aplicaciones utilizadas en Occidente, y solo se puede comunicar con ellos a través de la red telefónica rusa o aplicaciones desarrolladas en el territorio ruso, todas bajo el control del gobierno». («Луганськ і Донецьк були повністю відключені від усіх додатків, що використовуються на Заході, і з ними можна було зв´язатися тільки через російську телефонну мережу або додатки, розроблені на території Росії, які перебувають під контролем російського уряду»). Цитата завершується болісно: «El reino de cristal ya no era de cristal: ahora estaba cubierto por verdaderos muros, altos y tristes. Los abuelos, a sus casi noventa años, no iban a ser capaces de inventar una forma alternativa de comunicarse con el mundo libre. Quizás esta fue la razón por la que el anillo se activó y nos regaló este día inolvidable. ¿Quién sabe si en esta vida volvemos a vernos?»(«Кришталеве королівство не було кришталевим: воно було оточене справжніми стінами, високими і сумними. Дідусь і бабуся, яким було майже дев´яносто років, не змогли б придумати альтернативний спосіб спілкування з вільним світом. Можливо, саме тому кільце активувалося і подарувало нам цей незабутній день. Хто знає, чи побачимося ми ще в цьому житті?») У цій майже новелістичній кінцівці письменниця, як у грі в покер, відкриває всі «карти», а саме правду, що стоїть за «вигаданою» історією, розв´язкою якої є повернення до жорсткої реальності. Так іспаномовний читач дізнається про невідомий йому досвід окупації, ізоляції, втрати зв’язку з рідними під час війни. Катерина Фріас описує це життя, немов у «в’язниці», де немає ні волі, ні вибору, ні відкритого спілкування. І ці «в’язні» — не винні, а є заручниками російської агресії. Королівство темряви зі своїм злим повелителем має ім’я: Росія. Так, як у казках: магія і любов повстають проти зла й насильства. Родина уособлюється, як носій світла, а війна — як його заперечення. Старі люди — наймудріші, водночас вони найвразливіші, і героїня, як онука, не може реалізувати свій обов’язок взаємної турботи. Це те, що відбирає війна й про що змушує говорити та писати…. У цих умовах виняткова зустріч із рідними можлива лише завдяки магії в літературі, яка зберігає пам’ять і творить часопросторовий міст. Щоб пояснити докладніше: література в кризові часи виконує також захисну функцію, подібно до давніх переказів і легенд, які несли інформацію поколінь, щоб допомогти вижити чи вийти на новий етап розвитку. Тобто, бачимо, що красне письменство набуває в кризовий час меморативної і захисної функції.
Якщо користуватися казковою термінологією, то бабусь і дідуся тут постають у ролі архетипних мудреців, а завдяки чарівному предметові, а саме перстню герої отримують нові можливості й відтак можуть врятуватися від біди. Присутні прийоми перетворень і подорожі, «ув´язнення» в чарівному королівстві, протистояння сил.
Також використовується прийом сну, який авторка застосовує, як спосіб переходу в містичну реальність. Загалом сон — це метафора глибинної пам´яті, що допомагає відкрити спогади чи травми або приховані, витіснені бажання через відповідні образи. Момент цього переходу чітко зафіксований у тексті: «Abracé aún más fuerte a mi hijo y... me quedé dormida» (стор. 49) («Я ще міцніше обійняла сина і… заснула»). З цієї фрази починається абзац сновидної дійсності, яка протиставляється денній. Момент пробудження також виразно маркований: «Me despertó de nuevo la luz del sol» (стор. 53) («Мене знову розбудило сонячне проміння»). У творчості Катерини Фріас, як і в багатьох міфопоетичних текстах, містичне часто з’являється вночі. Удень — реальність, а вночі — інша, магічна дійсність, де можливі зустрічі, які неможливі в буденному житті. Час у цій площині теж відрізняється: він не лінійний, а здатен рухатися в різних напрямках, особливо — у зворотному. Це помітно, коли головна героїня переживає «повернення» в минуле: «Durante el transcurso de ese día, me pareció que revirtieron diez años» (стор. 51) («Протягом того дня мені здалося, що час повернувся на десять років назад (до початку війни). Тут зафіксований не лише умовний художній, а й містичний час. Аналогію віднаходимо і в іншому оповіданні письменниці «Ніч урагану», де внутрішня трансформація відбувається в межах однієї знакової ночі. Так само авторка каже про паралельний час, коли виникли певні обставини, які тривають досі й впливають на сучасний етап. Одним словом, у своїх творах Катерина Фріас створює довершений часовий колаж, що є ознакою її індивідуального стилю й майстерності, а також виводить нас на риси сучасної літератури української еміграції загалом.
Отож, бачимо, що в часи глобалізації та великих швидкостей тема відстані не зникає. Навпаки, вона набуває нового відтінку й актуальності в період війни. Особливо гостро це переживається в емігрантській літературі — і оповідання Фріас можна прочитувати як частину цієї естетики. Вона описує дистанцію не лише фізичну, просторову, а й ментальну, між поколіннями та досвідом.
Варто зауважити, що структура оповідання вибудовується за такою схемою й опозиціями:
До слова, телефон, за допомогою якого героїня отримує новини, виступає своєрідним антиподом магічному персню. Цікаво, що обидва предмети можуть трактуватися, як перехідні символи, що належать до протилежних світів: один — до цифрової, фрагментарної комунікації, другий слугує для містичної єдності та глибокого зв’язку. І їх протиставлення посилює оповідь.
Що ж таке «кришталевий світ» в оповіданні Катерини Фріас? Це яскрава метафора цифрової ізоляції, а також один із символів оповідання. Кришталевий світ (el reino de cristal), реальність, яку ми можемо спостерігати, але не можемо до неї торкнутися чи змінити. Це світ також за склом екранів, що відображає війну та страждання. Цей конкретний випадок перегукується з глобальним феноменом відчуження, коли бачимо події на екранах, але не можемо на них вплинути чи які здаються далекими, чужими і подеколи навіть «фантастичними»… Проте для багатьох людей війна не є черговою телевізійною новиною, а особистим болем і «мури» темного царства є не вигаданими, а справжніми, високими й сумними…
Отже, це оповідання Катерини Фріас вирізняється вдалим поєднанням реального та чарівного, де перстень стає головним елементом фабули, уособлюючи силу роду, неперервність жіночої лінії, спадковості й пам’яті. Через просту, але емоційну й частково автобіографічну оповідь письменниця показує, як можна вибудовувати внутрішню цілісність у світі, що руйнується зовні. ʼ
Коментарі
Останні події
- 16.10.2025|13:13Ласло Красногоркаї: Нобель 2025 спричинив стрімке зростання продажів та ажіотаж довкола нового роману
- 16.10.2025|13:11Волелюбність, гідність, гумор: «Архетип нації» дослідив ключові риси українців
- 16.10.2025|10:09«За чотирма зайцями»: «Основи» перевидають п´єси Нечуя-Левицького та Старицького в театральній серії
- 16.10.2025|10:01Срібло BELMA-2025: Український підручник з хімії підкорив Європу на Франкфуртському ярмарку
- 13.10.2025|12:48«Гетьманіана Старицького»: Унікальна виставка відкриває зв´язок між Козацькою добою та сучасною боротьбою
- 13.10.2025|12:40«Крилатий Лев – 2025»: У Львові назвали найкращих авторів прозових рукописів
- 13.10.2025|12:35Завершується прийом зголошень на Премію імені Юрія Шевельова-2025
- 13.10.2025|12:2112 топових видавництв, десятки книжкових новинок та фігура-гігантка Лесі Українки: Україна вдруге на LIBER
- 11.10.2025|13:07Засновник Ukraїner Богдан Логвиненко мобілізувався до ЗСУ: "Не бути пліч-о-пліч - емоційно складніше"
- 11.10.2025|13:02Вероніка Чекалюк презентує у Відні унікальні "метафоричні карти" для спілкування за столом